Іран допомагає Вірменії зброєю. Цього Азербайджан ніколи не забуде

Те, що відбувається зараз на Південному Кавказі щодо геополітики, має історичне значення. Воєнні операції, які проводить азербайджанська армія для звільнення своїх законних територій від вірменської окупації, не обмежуються питанням простого підтримання безпеки. Оскільки процеси, які відбуваються наразі, мають свої глибокі історичні корені та серйозний геополітичний контекст.

Об этом сообщает Редакция


Сьогодні Азербайджан фактично пише нову геополітичну історію регіону разом із Туреччиною. Чи можемо впевнено говорити, що на Південному Кавказі сформувалася нова стабілізаційна геополітична сила Туреччина – Азербайджан. Це нове явище в новітній історії Кавказу. Якими будуть конкретні межі діапазону впливу цієї сили покаже час. Але сьогодні можна з упевненістю зазначити: Південний Кавказ переходить до нового етапу формування нової системи регіональної безпеки і цей процес може привести до формування відмінної картини регіону.


Це питання має військовий, економічний, історичний та політичний аспект і загалом охоплює проблему формування надійної системи безпеки регіону. Зрозуміло, що для одержання конкретних результатів, неминуче не тільки формування нового балансу геополітичних сил, але й визначення нового погляду на геополітику регіону. А це вимагає перегляду свого місця й ролі "класичних" основних акторів регіону. Однак це важкий і складний процес, який супроводжують небезпечні тенденції та ризики. У широкому плані, саме у призмі цієї тези, адекватніше можна зрозуміти основну мету контрнаступальної операцій азербайджанської армії в Нагірному Карабасі.


На поле бою вірменська армія набагато слабша за азербайджанську. Процеси показують, що вірменська армія по суті – це армія часів Другої світової війни. Зі своїми примітивними й неефективними тактичними діями вона не може протистояти потужній та сучасній азербайджанській армії. Протягом кількох днів азербайджанська армія розгромила основні сили Вірменії і щодня звільняє територію від аморальних окупантів.


Нікол Пашинян із блідим обличчям кокетує про те, що "Азербайджан досі не зміг обчислити нашу стратегію". Насправді, їхня стратегія примітивна і повністю збігається зі стратегією слабкої, боягузливої терористичної організації. Саме вірменська політична верхівка точно знає, що армія Вірменії не тільки набагато слабша щодо азербайджанської, але і як окупант не може морально протистояти азербайджанському солдату. Азербайджанський солдат воює за визволення рідної землі, а вірменин не бачить сенсу в тому, щоб померти або потрапити в полон на чужій землі.


Стосовно військової сфери вірменський народ обманули його покровителі, передусім офіційний Париж. Французи побудували їм інженерні споруди й піднесли їх як "непрохідні окопи". Але азербайджанська армія в напрямку Агдере (вірмени називають його Мардакерт) армія Азербайджану розгромила ці споруди та звільнила населений пункт Мадагіз (тепер має назву Суговушан), який має стратегічне значення.


Тому так звана стратегія вірменської політичної та військової верхівки полягає в тому, щоб по змозі розширити зону бойових дій і спробувати показати визвольну війну азербайджанської армії як інтервенцію Азербайджану на Вірменію. На цій основі офіційний Єреван хоче вимагати від Москви негайного втручання у військові процеси з метою примусу Азербайджану зупинити воєнні дії в межах свого міжнародно визнаного кордону.


Поки Москва не піддається таким провокаціям. Але вірменський уряд нахабно продовжує свої підбурливі дії в цьому напрямку. І тут стає зрозумілим військовий аспект "стратегії" офіційного Єревану. Вона полягає у скоєнні терористичних вилазок вірменських збройних сил в азербайджанські населені пункти. Ці пункти розташовані далеко від зони бойових дій. У підсумку гинуть ні в чому не винуваті люди – жінки, діти, люди літнього віку. Це сталося в Товузі, Бейлагані, Агджабеді, Нафталані, Гянджі, Абшероні, Хизи, Барді й може повторитися в інших далеких від зон бойових дій населених пунктах Азербайджану.


Ось таку підлу "стратегію" вибрало вірменське керівництво. Ба більше, вірменське керівництво нахабно вимагає від європейських країн підтримки. Маніпулюючи історичними подіями в ладу вірменського егоїзму, ненависті до всякої культурної своєрідності, Пашинян намагається спотворити суть подій, що відбуваються, і приховати агресивні плани. Він почав говорити про ворожість азербайджанців (тюрків) до християнської релігії. Навіть попереджає європейців про те, що якщо не зупинити тюрків, то вони опиняться й у Відні. Дивно, що всю цю маячню підтримують і деякі політичні кола на Заході. Ось наочний приклад європейських подвійних стандартів. До слова, іншої поведінки від них не очікуємо.


Незважаючи на військові авантюри Вірменії за межами бойових зон, азербайджанська армія звільняє один за іншим окуповані населені пункти. На тлі цього процесу і відбуваються важливі геополітичні події. Загалом супердержави не так уважно вникають у істеричні крики вірменського керівництва. Але ні вони, ні міжнародні організації, передусім ООН та ЄС, особливо члени Мінської групи ОБСЄ (крім Туреччини) не діють, не зупиняють агресора, не виражають свого протесту до обстрілу мирних жителів Азербайджану за межами зони бойових дій. А це вже політичний і моральний нонсенс! Це показує, що західна дипломатична, політична і моральна свідомість утратила свою традиційну гуманну сутність і наразі у глибокій кризі!


З іншого боку, у реальності таке ставлення багаторазово збільшує геополітичний ризик не тільки на Південному Кавказі, а й у всьому світі. З огляду на напружену геополітичну динаміку на Близькому Сході, у Східному Середземномор’ї, Північній Африці, можна припустити, що якщо на Південному Кавказі сильні держави не поводитимуться в межах міжнародного права, не будуть справедливо діяти і продовжувати підтримку й опікунство агресора, то глобальна система безпеки сильно постраждає.


До того ж, імовірно, спалахне широкомасштабна війна за участю великих держав. У цьому контексті поведінка офіційного Парижа викликає велику стурбованість, який відкрито підтримує агресора. Після всіх заяв із боку Франції вона не має морального права продовжувати свою діяльність як одна зі співголів Мінської групи ОБСЄ. Франція фактично перекриває шляхи, що ведуть до мирного регулювання нагірно-карабаського конфлікту, і це шкодить не тільки її демократичному іміджу, але ще й підставляє ЄС у скрутне становище.


Річ у тім, що, крім інших факторів, для Європи енергетична безпека відіграє дуже важливу роль на цьому історичному етапі. Коли активність Росії щодня збільшується у сфері енергетики, Європа має і зобов’язана діяти дуже тонко і, найголовніше, справедливо й об’єктивно. Але дивно, помітно зовсім інше: ЄС щодо Туреччини та Азербайджану поводиться некоректно, підтримує агресорів, зневажаючи основні положення міжнародного права. Якщо так триватиме, то Азербайджан має повне право переглянути свою європейську політику. Адже офіційний Брюссель мовчить, навіть коли Вірменія бомбить основний енергетичний коридор до Європи на Південному Кавказі, про що тут можна говорити!


Поведінка Ірану теж викликає обурення. Офіційний Тегеран завжди розпинається про мусульманську солідарність і, не соромлячись, називає Азербайджан "шиїтською країною" (насправді Азербайджан – світська країна і тут проживають люди різного віросповідання, зокрема й шиїти). Тепер Іран допомагає Вірменії зброєю. Цього Азербайджан ніколи не забуде.


На тлі всього цього Вірменія заводить ще одну небезпечну справу. Вона привертає терористів із Близького Сходу на війну в Карабасі проти Азербайджану. Уже є численні факти, що підтверджують це. Водночас керівництво Вірменії обмовляє Азербайджан, що на стороні Азербайджану воюють іділівці. Тим самим офіційний Єреван хоче представити операції зі звільнення окупованих територій як війну між релігійними радикалами й привернути до себе увагу всього християнського світу. Звичайно, усе це жалюгідні спроби слабкої, але агресивної держави. Азербайджан має 10 мільйонів населення, яке практично вчетверо більше за населення Вірменії, що мінімізує потребу в залученні найманців.


Але всім миролюбним колам треба бути напоготові й рішуче діяти проти агресії Вірменії. Азербайджан веде справедливу боротьбу за звільнення своїх законних територій від вірменської окупації. У геополітичному плані Азербайджан разом із Туреччиною, виступаючи як єдина стабілізаційна сила, сприяє формуванню надійної та стійкої системи регіональної і глобальної безпеки. У цьому його мають підтримувати всі, кому дорогими є співпраця, мир, співрозвиток, міжнародне право та реальна демократія.


Джерело: "ГОРДОН"


Джерело статті: “http://gordonua.com/ukr/blogs/azer-hudiev/iran-dopomagaje-virmeniji-zbrojeju-tsogo-azerbajdzhan-nikoli-ne-zabude-1521835.html”