COVID-2019: наслідки та тенденції. Частина 1

Свою кар’єру я розпочинав у енергетичній галузі. Інститут, у якому я працював у середині 1990-х, займався питаннями відновлюваної енергетики. Оскільки ми були структурним підрозділом Міністерства енергетики України, то були в курсі того, що відбувається на електростанціях.

Об этом сообщает Футляр от виолончели

На початку зими 1994 року проблеми з поставками енергоносіїв були гострими. Це призводило до дефіциту генерованої потужності і, як наслідок, зниження частоти струму в енергосистемі. Нормальне значення частоти складає 50 герц, із припустимими коливаннями 0,1, але тоді вона падала значно нижче, аж до 49,2 герц. Це критична величина, адже мінімальна частота роботи генераторів атомних станцій — 49 герц. Нижчий показник означає зупинку станцій. Враховуючи те, що тоді атомні станції забезпечували практично половину генерованої електроенергії у країні, їхня зупинка означала би розвал національної енергосистеми.

Що це означає, гадаю, пояснювати не варто. Про це не писали в газетах, не говорили на кухнях, бо вся ця інформація не виходила за межі кола зайнятих у галузі. І так, наша енергосистема була пов’язана з системами країн колишнього Союзу, тому навряд чи в нас би сталося обвалення. Але саме тоді я вперше з’ясував, що засади, на яких існує наша цивілізація, вельми крихкі. Вихід із ладу однієї з базових систем — приміром, енергетичної, транспортної, системи водопостачання, охорони здоров’я — навіть на нетривалий термін може призвести до дуже серйозних наслідків. Якщо з ладу виходить кілька систем, наслідки можуть бути катастрофічними.

Те, що ми зараз спостерігаємо, — це катастрофічне поєднання “відмов” кількох систем, які в найгірших сценаріях призводять до “ефекту доміно” та можуть повалити решту. Національні системи охорони здоров’я виявилися неготовими до такої небезпеки, як коронавірус. Я вже писав про те, що це — недолік систем прогнозування. У спробах зупинити його розповсюдження національні уряди частково “вимкнули” транспортну систему та обмежили громадян у правах, ударивши по соціуму. Як наслідок, зараз відбуваються два процеси із деструктивною природою — пандемія коронавірусу та руйнування економіки, до якого призвела “ручна зупинка” транспортної системи та порушення логістики у світовому масштабі.

Не думаю, що нинішній стан є “передапокаліпсисом” і що на нас чекає “Нове Середньовіччя” вже наступного року. Доки функціонує енергетика, доки працюють сектори економіки, що забезпечують населення товарами першої необхідності, доти “ефект доміно” та “сценарій обвалення” не будуть запущені. Китай, як і деякі інші країни, вже взяв під контроль розповсюдження вірусу та намагається надолужити економічні збитки. Так чи інакше, всі країни прийдуть до цього.

Чи запустить ця пандемія черговий виток економічної кризи? Імовірність дуже висока. За оцінками вчених із Австралійського національного університету, наслідки коронавірусу призведуть до втрат у світовій економіці — за м’якого сценарію 2,4 трильйони доларів і 9 трильйонів за тяжкого. Утім, є й інші наслідки, про які варто поговорити. Останніми тижнями в мережі з’явилося доволі багато прогнозів та оцінок стосовно поточного та майбутнього станів. Пройдуся по декільком твердженням і заодно вставлю свої п’ять копійок. Одразу обмовлюся, що перелік питань далеко не повний, і цей матеріал — перша частина із серії.

“Глобалізація показала свою неспроможність”

“Глобалізація накрилася мідним тазом, усі закривають кордони, Євросоюз недієздатний, кожна країна рятує себе сама. Кордони миттєво перекрили”. На мій погляд, це суцільна нісенітниця. Якщо проводити технічні аналогії, то у нашій ситуації корабель отримав пробоїни одразу у декількох місцях. Найлогічніше в даній ситуації — не бігти одразу усім екіпажем туди, де найбільша діра, а ізолювати відсіки, в яких тече, та задраювати діри там. І, більш-менш ліквідувавши протікання на своїй ділянці, допомагати сусідам. Так, деякі відсіки можуть бути затоплені, і люди там не врятуються, але корабель залишиться на плаву.

Власне, це зараз і відбувається, щоправда не в рамках Євросоюзу. Китай, який зупинив епідемію у себе, починає допомагати іншим країнам. Ізоляціонізм та перекриття кордонів — це шлях у нікуди, практично неможливий в умовах глобальної кооперації.

При цьому гранично ясно: після всього, що відбулося, країни будуть вживати заходів із мінімізації наслідків таких подій. Ще одна технічне порівняння: ми опинилися в літаку з відсутнім дублюванням інженерних систем. Тобто, у нас порвався паливний шланг, а іншого конструктори не передбачили. Тому економіки будуть модернізуватися. Як? Шляхом створення “дублюючих систем”. Розвиток власних економік, зменшення долі імпорту та децентралізація виробництв, особливо в плані забезпечення товарами першої необхідності. Швидше за все, це стане визначальним вектором для країн, що стратегують свій розвиток на достатньо тривалий строк.

Трудова міграція — окреме питання. Поки що важко сказати, як вона вплине на баланс вибуття-прибуття. Однозначно, що країни, по яких епідемія проїхалася дорожнім катком, побачать спад робочої сили ззовні. Простіше кажучи, я не думаю, що наші заробітчани, які приїхали додому з Італії, Іспанії та Франції, швидко повернуться назад. Судячи з усього, навіть якщо темпи пандемії вдасться пригальмувати, кордони держав будуть закриті для великих міграційних потоків на рік-півтора, або навіть більше.

Отже, глобалізацію ніхто не скасовував і не скасує. Вона трансформується у більш стійку структуру за рахунок зміцнення внутрішніх секторів економіки.

“Ліберально-демократична система нежиттєздатна. Авторитарний Китай ефективніший”

Так, права та свободи тут же порізали, демократія не працює. Автократичний Китай більш ефективний. Усе, колективний Захід програв ідеологічну боротьбу, тепер усі будуть як Китай. Іще одне поверхневе судження.

Нинішня ситуація є винятковою. Лідери багатьох держав визнали, що вона аналогічна до воєнної. Як наслідок, для перемоги необхідне ухвалення швидких, ефективних і, як правило, жорстких рішень. Так, це означає обмеження громадянських свобод та концентрацію влади. Але ця ситуація є тимчасовою. Після того, як надзвичайне минає, усе вертається на місця. Якщо взяти провідні західні демократії — з тої ж Другої світової вони вийшли демократіями, а не перетворилися на менші аналоги СРСР.

Звісно, є ризик, що комусь “сподобається” такий лад, і “тимчасовий надзвичайний стан” розтягнеться на кілька десятиліть, як це було в тій же Сирії, де воєнний стан тривав із 1963 по 2011 роки. Утім, не виключено, що сподобатися це може й населенню. Наприклад, у Швейцарії, яка не брала участі у Другій світовій війні, усе ж був введений режим “надзвичайного уряду” у 1939 році. Тільки в 1949-му постало питання про його скасування, і, що цікаво, за це проголосувало лише 50,7%. Тобто, половина населення була зовсім не проти авторитарного режиму, стабільності та “твердої руки”.

Тому йдеться не про перемогу “китайського комунізму”, а про те, що у форс-мажорній ситуації він дійсно виявляється більш ефективним — але як часто в нас стаються такі ситуації? Як країни виходитимуть із надзвичайного стану — побачимо. В будь-якому випадку, це буде індивідуально для кожної країни і залежатиме як від керівних еліт, так і від народу.

“Надзвичайні заходи стануть постійними. Вибір — тотальний нагляд чи розширення прав і можливостей громадян”

Стаття Юваля Ноя Харарі в NYT зараз широко цитується у мережі. У ній автор ставить, безумовно, важливі питання, але місцями істотно перегинає. Утім, після його просвітницьких пасажів із гендерної рівності я не дивуюся таким твердженням. Але давайте трохи повернемося до реальності.

Коронавірус багатьох і багато чому навчить, і я можу з високою імовірністю спрогнозувати, чому він навчить держави з точки зору планування міжнародних транспортних вузлів та прикордонних пунктів. Зараз ми проходимо паспортний та митний контроль. Після цієї пандемії обов’язковий медичний контроль стане реальністю у найближчому майбутньому. Спочатку у вигляді елементарного вимірювання температури, а далі на нас чекатиме розвиток швидких систем експрес-аналізу і, звісно, електронні “історії хвороби”. Не виключено, що у найближчі роки виникнуть обмеження для тих, хто не матиме таких “історій”. Імовірно, міжнародним досвідом також стане швидке розгортання лікарень і шпиталів у прикордонних зонах та великих аеропортах.

Інакше кажучи, йдеться зараз не про небезпеку тотального стеження. Мова йде про удосконалення систем реагування на подібні ситуації. Мова йде про модернізацію систем охорони здоров’я, об’єктів, які забезпечують її функціонування, та контроль за станом здоров’я у місцях загального користування. Причому йдеться не тільки про такі екстраординарні події, як пандемія коронавірусу. Гадаю, що системи оперативного діагностування набудуть широкого вжитку у великих ТРЦ, мережах фастфуду, кінотеатрах. Хворих просто припинять туди впускати.

Але не слід плутати ці, хоч і взаємопов’язані, але все ж таки окремі процеси. “Тотальне стеження за цифровим відбитком” — уже реальність. Якщо наші “цифрові обліковки” доповняться ще й медичною інформацією, це по суті мало що змінить.

Тепер трохи власних роздумів про тенденції, які наберуть обертів (поки що коротко, більш детально у наступних матеріалах):

  • Зміна споживацьких моделей поведінки: після декількох тижнів карантину, екзистенційної кризи, скорочення споживання до найбільш необхідного, пов’язаного з дефіцитом наявності, багатьом доведеться переглянути свої звички, спосіб життя та пріоритети. Це — цілком окрема та глибока тема, яка торкнеться дуже багатьох сфер життя.

  • Трансформація міського простору, місць загального користування та інтер’єрів приватних квартир внаслідок широкого розвитку віддалених способів навчання та роботи, а також підвищення вимог до суспільної безпеки.

  • Перегляд технологічних пріоритетів: після масового шоку стартапи в галузі медичних та біотехнологій, засобів індивідуального захисту та подібних речей стануть більш популярними, ніж розважальні додатки.

  • Впровадження безумовного універсального доходу як інструменту, що може знизити ризики обвалення економіки при масовій зупинці цілих її секторів.

  • Автоматизація: заміна живих людей роботами або іншими автоматизованими пристроями стає тепер не просто питанням економічної доцільності. Тепер це питання безпеки, адже ті ж касири, продавці та водії потенційно належать до категорій, що сприяють розповсюдженню інфекцій.

  • Трансформація індустрії розваг (включно із масовим спортом). Практично всі сектори індустрії розваг, зав’язані на місця загально користування (наприклад, кінотеатри), будуть змушені переходити в інший формат. Уже зараз перенесено чимало прем’єр, виставок і таких масштабних подій, як Олімпійські ігри. Унаслідок цього імпульс до розвитку отримають стримінгові та відеосервіси (Twitch та YouTube) та мережі типу Netflix. Це опосередковано стимулює і розвиток мереж 5G — сподіваюся, зрозуміло чому.

Станіслав ШУЛЬГА


Джерело статті: “https://ukrrudprom.com/digest/COVID2019_nasldki_ta_tendents_CHastina_1.html”